Структурні підрозділи

Ольга Гасин − борець за волю України

 Ольга Гасин − борець за волю України 
 
Матеріал підготувала старший науковий працівник Броварського краєзнавчого музею Марія Овдієнко
 
Сорок один рік тому (27 липня 1979 року) в Броварах померла Ольга Гасин − член Організації Українських Націоналістів, дружина полковника УПА Олекси Гасина, зв'язкова генерала УПА Романа Шухевича.
Ольга Гасин народилася 1913 року в с. Конюхів на Львівщині. Вони з Олексою Гасиним мали трьох малолітніх дітей. Обоє були членами ОУН. Обом доводилося постійно жити на нелегальному становищі.
Після закінчення Другої світової війни ОУН продовжувала нерівну боротьбу з радянською владою. Подружжя Гасинів змушене було жити нарізно, часто змінюючи місця перебування. Олекса був у гущі повстанців, Ольга перебувала в глибокому підпіллі. Вони зустрічалися дуже рідко на явочних квартирах. Своїх дітей Ольга переховувала в чужих людей, часто змінюючи їм імена та прізвища, місця проживання.
На зустрічі подружжя, яка відбулася 8 листопада 1948 року в Монастирецькому лісі біля Ольжиного рідного села Конюхова, Олекса виглядав стомленим, хворим, переживав за дітей, розпитував про них. Їхніх доньок Оксану та Дарину відстежили й запроторили в дитбудинок під чужими прізвищами, а син Олег жив у родині Боднарів.
Наприкінці грудня 1948 року Олекса Гасин прибув до Львова на зустріч із Романом Шухевичем. 5 січня 1949 року подружжя зустрілося на явочній квартирі у Фільваркових. Їм пощастило привезти туди дітей, і родина пробула разом чотири дні.
16 січня Олекса Гасин знову прийшов на зустріч із дружиною, але її чомусь не було. Наступна їхня зустріч була запланована на 26 січня, а напередодні, 25 січня 1949 року, Ольгу заарештувало КДБ. Та Олекса про це не знав. Він прийшов до Боднарів і 31 січня, в день своєї загибелі. До квартири він не зайшов, бо почув чужі голоси. Олекса Гасин загинув у перестрілці з працівниками КДБ у Львові навпроти Головпошти, яку часто використовував для підпільних зустрічей. При затриманні зробив два постріли, потім вистрелив собі в рот і помер на місці. У загиблого знайшли записку на клаптику цигаркового паперу: «Кохана, будемо разом і тоді тільки будемо думати про нашу дальшу долю».
Ольгу Гасин тричі арештовував КДБ: 25 січня, 2 лютого і 13 березня 1949 року. Ольга здогадалася про смерть чоловіка під час допиту, бо побачила на руці у слідчого швейцарський годинник Олекси, який був придбаний ще в Австрії. Увечері того ж дня її водили на опізнання загиблого чоловіка. Понівеченого Олексу важко було впізнати. Його смерть дуже вразила Ольгу. Вона пережила тяжке нервове потрясіння. На допитах її катували спершу на вул. Лонцького у Львові, а потім у Лук'янівській тюрмі в Києві. Від розпачу Ольга складала пісні про свого загиблого чоловіка, які неодмінно закінчувалися рефреном: «Нічого мені не жаль – тебе мені лиш жаль».
Ольга сиділа в одній камері з героїчною підпільницею Катрусею Зарицькою, яка морально підтримувала всіх ув’язнених.
Ользі Гасин присудили 10 років таборів без конфіскації майна, бо майна в неї не було. Вона відбувала покарання в Сибіру, у Тайшеті, де по 18 годин на добу працювала на видобутку слюди. Це було дуже шкідливе виробництво, яке калічило здоров'я.
А материнське серце боліло за дітьми. У листах до родини і старшої сестри Марії Ольга просила віднайти її дітей. Сестра знайшла всіх трьох дітей і надіслала матері їхню фотографію. Ольжиному щастю не було меж. Її звільнили з ув’язнення після смерті Сталіна, 14 липня 1956 року.
Ольга повернулася до Львова з метою забрати дітей. Але їй відмовили в прописці і поставили ультиматум: виступити в пресі із засудженням діяльності ОУН-УПА. Ольга відмовилася це зробити. Ніхто не прийняв її з дітьми ні у Львові, ні в Конюхові, ні в Стрию, тому вона змушена була покинути Галичину.
Разом із сином Олегом виїхала в Іллінці Вінницької області до однієї зі своїх табірних знайомих. Дочок не могла забрати з собою, бо й сама не мала даху над головою. Туди ж приїхав її табірний знайомий Микола Макода, ветеринарний лікар.
Невдовзі Ольга й Микола одружилися й переїхали до м.Бровари. Згодом у Бровари приїхала дочка Дарина, тут закінчила вечірню школу, працювала.
Усі Ольжині й Олексині діти здобули вищу освіту. Олег закінчив Київський університет, був здібним математиком, працював на Чорнобильській атомній електростанції. Оксана закінчила Львівську Політехніку, Дарина – Лісотехнічний інститут. Діти опікувалися мамою.
У роки після ув’язнення Ольга працювала швачкою на швейній фабриці, згодом буфетницею, а потім прибиральницею в буфеті Броварського заводу холодильників. На робочому місці вона завжди підтримувала зразковий порядок.
У вільні хвилини Ольга Гасин писала оповідання, вірші, етюди, вишивала. До неї у Бровариприїздили онуки, для яких вона з приємністю вигадувала й розповідала казки. У листах до дітей Ольга завжди наголошувала, щоб пам’ятали, чиї вони діти.
Під кінець життя Ольга тяжко хворіла на розсіяний склероз. Одержувала мізерну пенсію 29 карбованців 50 копійок. До того ж після смерті чоловіка Миколи Ольга залишилась одна. Діти приїздили до неї, допомагали, чим могли. У листі до Оксани Ольга писала, що під час поїздки в санаторій у Хмільник син Олег від автобуса до корпусу ніс її на руках. Померла Ольга Гасин 27 липня 1979 року в Броварах. Тут і похована на старому кладовищі (за мостом). На скромному надгробку син Олег розпорядився написати окрім материного і батькове прізвище. Адже місце, де вороги поховали його прах, нікому не відоме.
Отже, у нашому місті жила й похована славетна борчиня за незалежність України Ольга Гасин. Умовна могила її чоловіка полковника (а посмертно генерала) УПА Олекси Гасина також у Броварах.
Вшановуючи світлу пам'ять Ольги Гасин, у процесі декомунізації 25 грудня 2015 року рішенням Броварської міської ради колишній броварській вулиці Щербакова присвоєно ім'я Ольги Гасин.