Структурні підрозділи

Засідання літературно-мистецького об'єднання "Криниця"

Січневі криничанські посиденьки

 

          27 січня у виставковій залі Броварського краєзнавчого музею відбулося чергове (перше у 2019 календарному році) засідання Броварського літературно-мистецького об'єднання "Криниця". Здавалося б, звичайне, рядове засідання, а все ж був у ньому якийсь невловимий шарм, що відрізняє одну мить життя від іншої, робить кожний прожитий мент неповторним.

          Близько двох десятків людей, що в будь-яку погоду четвертої неділі кожного місяця приходять сюди поспілкуватися, − це мовби й небагато. Зважмо, що хтось захворів, когось не випустили зі своїх цупких рук нагальні справи, що переважили творчий порив. Та, поклавши руку на серце, зізнаймося, чи часто маємо радість спілкування одразу зі стількома однодумцями? Отож-бо. А без цього людська душа − що птаха в задушливій клітці, тим паче в такий збурений, насичений подіями й наелектризований емоціями час.

          Читали свої нові вірші, а почасти й прозу. Обговорювали, радили один одному, шукали слово, найбільш доречне в якомусь авторському рядку. Володимир Таргоня, якого знаємо як вдумливого лірика, цього разу "похуліганив".

 

Володимир Таргоня

Тату

В Тіну Кароль закохавсь.
Що ж тепер робити?
Вирішив її портрет
На плече набити.

Ходжу гордо, мов гусак,
Плечі розправляю.
Через місяць в Гідропарку
Друга зустрічаю.

Він говорить: - Поспішив.
Аж дивитись гидко,
Як фліртує з москалями
Ота одеситка.

З журналістами ведеться
Пані гонорово,
Бо їй премію вручала
Алла Пугачова.

Так що, друже дорогий,
Що тобі казати?
Хочеш добре відпочити −
Поїдьмо в Карпати.

Будь ласкавий, прибери
Із плеча химеру.
Поверх Тіни наколи
Степана Бандеру.

 

          Керівник "Криниці" Лідія Стрельченко висловила свої теплі почуття до колежанки-криничанки в ліричному вірші.

О.Л.

Можна привести свята до ладу
Сумішшю цукровапудрасніг.
Можна Таїланд і Нідерланди
Килимами кидати до ніг.

Вкупі насміятися, мов діти,
Розкидати радістьсерпантин.
Осінь-королеву сотворити
Можеш ти за кілька мить-годин.

Засоби підручні − будуть квіти.
Добра путь твоєму кораблю.
Сто нових земель і мрій відкрити.
Я тебе чекаю і люблю.

          А глибинні переживання вона передала в ось такій психологічній замальовці.

Кришталева куля

Бачу перші − ще листопадові − сніжинки, що припорошують нас. Починаємо все − вдруге. Ти перепитуєш − чи буду чекати. Сяють під ліхтарями − й сніжинки, і твої очі, навіть голос твій. Бачу, як потім не раз бігла, навантажена пакунками, − встигнути до від'їзду машини. Незалежно від пори року, ставало спекотно, аж одяг прилипав до тіла. До посилки − для тебе − записка. ("Допоможу в усьому, чекаю... Перемагай").

Онімілими ногами − додому. Розбудити-протерти кришталеву кулю.
Бачу дорогу й сніги. А потім уже − багато снігів без доріг.
Бачу тебе й дівчину, яка приносить на блок-пост гарячі котлети. Снігами та льодами обриваються дроти. Кучугури до неба наносить на серця...
Ти все рідше відповідаєш на дзвінки, а коли говориш, твій голос ледь чути, як із замету. Кажеш про складну ситуацію. Справді бачу: складно, небезпечно. А коли стихає − до позиції знову йде дівчина. Ти береш обід зі згортка. Прицмокуєш. Обіймаєш її. Цілуєш, облизуєш її щоки.
          Кришталева куля крутиться, мов на дискотеці. Там у вас, кажеш, також дискотека, і кулі − не кришталеві, а... Приїхати − не відпускають. Замінити тебе немає ким. До ротацій іще далеко.

Темно-сірою доріжкою відлиги йде до тебе та сама дівчина − несе свій живіт на перших місяцях. Ти рідко, але все ще відповідаєш. Розмови −  уривчасті. Самі лише звуки. Я знаю все, проте які маю докази, крім побаченого у трикляту кулю?

Так не весняно, не по-літньому, а все більш пізньоосінньо. Для зустрічі та розмови ти так і не знайшов часу. Телефон, схоже, змінив.

Бачу твоє весілля. Не з тією, що котлети і що живіт. Хтось із гостей кричить про неймовірно красиву пару. Це останнє, що я бачу в кулі до того, як вона розлетиться на друзки, на дрібні-дрібні сніжинки-льодинки, які вкривають дороги.

Марія Овдієнко прочитала кілька своїх поезій, що демонструють непрості роздуми про долю України та свою особисту.

Розмова

Не набулася на білому світі:

не відлюбила й на йоту

за всевишніми мірками,

не залишила потомства численного −

син один і онука однісінька.

Не виписалась аніскільки −

вулканну масу затвердлу

не розтопила в грудях.

Не заквітчала землі всієї −

лиш клапоть маленький устигла.

Не збудувала України омріяної −

тупцює на шляху з неволі

в розбурханий світ, що на зламі

цивілізацій, епох, технологій...

 

А ти з косою чатуєш,

оддалік позираєш хижо,

торохтиш кістками застрашливо.

 

Мала б совість, їй Богу.

Не бачиш, скільки роботи

потребує моїх рук,

мого розуму,

мого серця?

Іди геть, почваро!

 

          Вона також ознайомила колег із книжкою поезій американського поета Чарлза Буковскі "Грай на піаніно п'яно ніби на ударних поки пальці ледь закровоточать..." у перекладі криничанина зі шкільної дави Максима Лижова.      Генрі Чарлз Буковскі (1920Німеччина − 1994Лос-АнджелесСША) − американський поет, романіст, новеліст польсько-німецького походження. Автор шести романів, понад тридцяти збірок поезії, шістнадцяти збірників оповідань і одного сценарію для фільму. Виразник естетики богемних кіл Америки 40 − 60-х років ХХ ст.,  представник так званої «натуралістичної» школи. Його літературна творчість становить 110 томів.

Ось один вірш із названої вище книжки поезій Чарлза Буковскі в перекладі Максима Лижова.

                      Метаморфоза

                      прийшла подруга

                      прибрала моє ліжко

                      вишкребла і натерла підлогу на кухні

                      вишкребла стіни

                      пропилососила

                      вимила унітаз

                      ванну

                      вишкребла підлогу у ванній кімнаті

                      постригла мені нігті на ногах і

                      волосся.

 

                       потім

                      того ж дня прийшов сантехнік

                      полагодив крани на кухні

                      і в туалеті

                      газівник полагодив опалення

                      телефоніст полагодив телефон

                       тепер я сиджу у всій цій досконалості.

                        у тиші.

                      я розійшовся з усіма своїми 3 подругами.

 

я почувався краще коли панував

безлад.

щоб повернутися в норму треба

кілька місяців:

я навіть не можу знайти собі таргана для спілкування.

 

                      я втратив ритм.

                      не можу спати.

                      не можу їсти.

                      у мене забрали мій срач.

 

Гуморист Олег Жерибор читав нові гуморески, а Тетяна Вара − вірші та прозу.

Засідання "Криниці" вперше відвідала Ганна Індіна, яка читала вірші свого чоловіка Євгена Індіна. За фахом він гірничий інженер, а вірші пише для душі. Родина вже видала його невелику книжечку, тепер подумує про другу. Сам автор не відважився прийти на засідання через соромливість. Отож міцне жіноче плече йому підставила дружина. До речі, родина Індіних −  переселенці з Донбасу, які за кілька років життя в Броварях уже встигли полюбити наше місто.

Подав свої вірші на дружній літературний суд криничан іще один автор, який уперше завітав до "Криниці", − броварець Сергій Абросимов. Він пообіцяв на наступних засіданнях ознайомити присутніх ще й зі своєю музикою та доробком у царині живопису.

На засіданні також були присутні й активно обговорювали твори побратимів по перу Валентина Ковалівська, Раїса Кайдан, Світлана Клочко, Любов Рогач, Любов Вронська, Тамара Бондаренко, Наталка Кащенко та інші.  

Так і минули короткі години зустрічі. Говорили й про долю та стан української мови, і про літературу, й про підводні рифи життя, не забули й про виборчу лихоманку... Все − як має бути... Живі ж бо люди, ще й творчі до того ж.

 

                                                                                                                

Марія Овдієнко, старший науковий працівник Броварського краєзнавчого музею, криничанка з 1964 року, керівник "Криниці" майже протягом 20 років.