Структурні підрозділи

Лекторій для слухачів Університету ІІІ-го віку (заняття з української літератури та мови)

Дата проведення: 
05.12.2019 - 10:00

5 грудня в приміщенні Броварського краєзнавчого музею старший науковий працівник музею Марія Овдієнко прочитала для слухачів Броварського університету третього віку лекцію про життєвий і творчий шлях Миколи Костьовича Зерова (1890 − 1937), поета, літературознавця, літературного критика, талановитого університетського викладача, лідера неокласиків, перекладача античної поезії, який належав до когорти розстріляного відродження.
Родина Зерових дала Україні ще двох талановитих синів: Михайла − поета й перекладача, відомого під літературним псевдонімом Михайло Орест, та Дмитра Зерова − ученого-ботаніка, академіка АН УРСР.
Микола Зеров народився в містечку Зінькові на Полтавщині. У Зіньківській школі навчався в одному класі з Остапом Вишнею. Закінчив Охтирську та першу Київську гімназії, Київський університет святого Володимира. Викладав античні мови, історію української культури, українознавство в Златопільській чоловічій гімназії, Златопільській жіночій гімназії, у Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, в Архітектурному інституті, з 1923 р. − професор Київського інституту народної освіти. Входив до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута, на зібраннях якого обговорювали проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.
1920 р. року одружився із Софією Лободою, донькою професора Федора Лободи. Підготував до видання «Антологію римської поезії» та «Нову українську поезію», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
У голодні 1920 − 1923 рр. викладає в Баришівській соціально-економічній школі, чим рятується від голоду. У Баришівці написав поетичну збірку "Камена", видану в 1924 р., а також зробив багато перекладів, написав низку сонетів та інших поетичних творів.
Очолив групу письменників-неокласиків, яку називали ще "п'ятірне ґроно". До групи увійшли: Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Клен (Освальд ). У наш час до неокласиків інколи зараховують і Віктора Петрова.
У літературній дискусії 1925 − 1928 рр., у якій Микола Хвильовий проголосив гасло "Геть від Москви! Дайош психологічну Європу!", Микола Зеров став на бік Хвильового.
Драмою для Зерова став судовий процес над членами сфабрикованого НКВС процесу "Спілки визволення України" (1929), де його допитували як свідка, а в 1933 р. − самогубство Хвильового.
Восени 1934 р. Миколу Зерова звільнили з роботи в університеті. У пошуках роботи він поїхав до Москви, де його заарештували наприкінці квітня 1935 р.
Під час обшуку в нього вилучили дві книжки: «Політику» з дарчим написом Григорія Косинки, на той час уже розстріляного за «тероризм», і роман "Чорна рада» Пантелеймона Куліша, якого в НКВС називали фашистом. Це були єдині "докази" існування терористичної організації, нібито очолюваної Миколою Зеровим. По цій же справі проходили й поети П. Филипович та М. Вороний.
Миколу Зерова допитували з таким завзяттям, що він, як і більшість, хто опинився в лабетах НКВС, зламався і визнав свою вину. Військовий трибунал Київського військового округу інкримінував Миколі Зерову керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією й засудив його на десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна.
Він відбував покарання на Соловках. В ознаменування 20-ої річниці жовтневої революції соловецьких в'язнів вивозили в урочище Сандармох (Карелія) і розстрілювали. 3 листопада 1937 р. там було розстріляно 1185 політичних в'язнів, у тому числі й Миколу Зерова, а загалом у цьому урочищі було знищено 8 − 9 тисяч в'язнів.
Через 20 років Миколу Зерова реабілітували. Навіть радянські репресивні органи визнали, що судова справа проти Миколи Зерова була сфабрикована. Співробітника НКВС Овчинникова за порушення соціалістичної законності засудили, а Літмана за фальсифікацію звільнили з органів НКВС.